У свої двадцять один Тетяна вже встигла чимало. Виступила не на одній концертній сцені України та за кордоном. Двічі побувала в зоні АТО. Спробувала себе в амплуа ведучої ювілейних церемоній та весільних гостин і навіть створила дитячий фольклорний колектив при районному Будинку культури.
В травні 2018 року, в селі Серники працювала знімальна група із США. Американці готували повнометражний документальний фільм "The boy from Serniki" про єврейського хлопчика, котрий втік від розстрілу серницьких євреїв у лісі, в роки Другої світової війни.
Нові факти з історії Серник, відшукала Валентина Тумаш-Ляховець, в архівах НІА Білорусі. Про жоден населений пункт нашого краю немає там стільки інформації, як про Серники… На цьому малюнкові польського письменника Юзефа Крашевського - Серники в 1860 році.
У серпнi 1942 року всіх євреїв, якi жили в селі Серники, зiгнали на ринок i повели через село на розстрiл в урочище Пiсковате, Приблизно тодi було розстрiляно біля 850 чоловiк. 3i слiв очевидця, жителя села Серники Полюховича Павла Тимофiйовича, 1930 pоку народження, записала бiблiотекар Серницької публiчно-шкiльної біблiотеки Ольга Полюхович.
Згідно рішення Священного Синоду УПЦ від 7.03.1996 року був утворений жіночий монастир на честь Волинської Ікони Божої Матері в селі Серники, Зарічненського району, Рівненської області на базі Свято-Дмитрієвської парафії даного села.
Село Серники з мене глузувало: про кого б не запитав, називали одне і те ж саме прізвище Полюхович. Заходимо до місцевої школи, і там на дверях кожного кабінету написано знайоме слово "Полюхович". Нащадки так постаралися в продовжені свого роду, що тепер у селі Серники з 3800 мешканців - 3040 мають однакове прізвище... Автор книги "ЛЮДИНА СЕНСАЦІЯ" Володимир ІСАЄВ
(Післямова до статей краєзнавця пана Перуніна про рід Полюховичів). Напевно дійсно предки з вічності якимось незбагненним, недосяжним нашому розумінню шляхом вимагають пам'яті про себе і дій від своїх нащадків і, щоб вони пам'ятали, якого вони роду, чому вони ніколи не були кріпаками, а були завади вільні, незалежні і шляхетні, і зобов'язують нас, теперішніх серничан, гідно продовжувати їх славетні традиції.
Лук'ян Полюхович перший і останній поліський лицар гербу "Наленч", Фаворит королеви Бони Сфорца або Що зберегла Зарічненщина. Сьогоднішня тема завершує вінок доступних нам фактів, доказів, легенд про королеву і Полюховича. Вибудовується своєрідний романтичний сюжет, автори якого - люди, історія, час. Стаття за грудень 2005 року, автор краєзнавець В. Перунін,
На наших землях Полюховичі з’явились 555 років тому. У ті часи рід Полюховичів безумовно вже ніби не мав тотема, Вони за свою службу від королеви Бони Сфорца отримали дворянське звання, привілеї і герб. Називався він «Наленч», на червоному полі щита біла нашийна пов’язка з схрещеними кінцями. Стаття за Лютий 2004 року. В. ПЕРУНІН Краєзнавець
Ці події, які вже давно належать історії, проходили на початку ХVІ століття. У той час землі Зарічненщини належали Великому Князівству Литовському і входили в Пінське староство Брест-Литовського воєводства. Стаття в газеті Полісся від 29 Липня 2005 року. Краєзнавець В.Перунін
