Лук'ян Полюхович перший і останній поліський лицар гербу "Наленч", Фаворит королеви Бони Сфорца або Що зберегла Зарічненщина

Лук’ян Полюхович перший і останній поліський лицар гербу “Наленч”, Фаворит королеви Бони Сфорца або Що зберегла Зарічненщина

“Історію роблять політики, правду про неї знають вчені, але не ті і ні другі не володіють пам’яттю нащадків” (З преси).

ВІД АВТОРА

Сьогоднішня тема завершує вінок доступних нам фактів, доказів, легенд про королеву і Полюховича. Вибудовується своєрідний романтичний сюжет, автори якого – люди, історія, час. Остання бувальщина, про котру піде мова, подана в книзі 1998 року “Легенди Волині і Полісся”. Автор – Немиро М.М. Саме з неї з’явилась цікавість і розпочався ці-льовий пошук документів і витворів народної пам’яті нашого ріднокраю. Поряд з цим представляє інтерес те, що нащадки Полюховича, у відомій оповіді, ніби помилково уособили і пов’язали життя і службу свого легендарного предка з царицею Катериною. ЦЯ щиросердечна помилка проникливо проходить і спирається на значні подібності двох коронованих осіб. Обидві були жінками великої влади, довгий час діяльно розбудовували свої держави, добре розумілись в літературі, мистецтві, знали науки, мали сильні характери і …коханців фаворитів. І лише відстань в часі майже в два століття й географія підвладних земель різнить їх для офіційної історії. Ще одна дрібниця. Якщо королева Бона, можливо, мала лише одного лицаря-фаворита – Полюховича, то у імператриці Катерини II була значна кількість Фаворитів і коханців. Рахунок обчислювався десятками.

ПОЛІСЬКИЙ ЛИЦАР СУМНОГО ОБРАЗУ

“Була цариця Катерина. У неї полководець (коханець) на прізвище Полюхович з містечка Серники (тепер с. Серники). Його посадили вороги в темницю секретну, в невідомому городі Чорторийськ, що на Волині. Цариця послала своїх посланців старцями по світу, щоб секретно розшукати свого полководця. Довідались, що він у темниці цього міста, в секреті. Взяла вона військо своє… З Пінська пішла на Яново, з Янова – в Чорторийськ. Зайшла в темницю, наказала: “Відкрийте мені всі камери!”. Відкрили. Але не знайшла цариця полководця свого. Наказала, щоб дали план тюрми. Виконали наказ: біля однієї камери стояла позначка. їй розповіли, що вона означає. Тоді цариця наказала розбити стіну. За тим муром була ще одна маленька камера, де сидів полководець Полюхович. Борода в нього була до пояса. Звільнила цариця полководця свого, забрала його з собою. А Чорторийськ запалила на чотири вугли і сказала, що такого города на карті немає”. (Записано в с. Старі Коні від Галухи О.Д., “баба Маринка”).

ЩО ПАМ’ЯТАЮТЬ ПРАПРАВНУКИ

Спогади Полюховича Василя Івановича, 1890 року народження (“Лякунець”), учасника першої світової війни: “Землевласники-сусіди ненавиділи Полюховичів за хороші відносини з королевою. За те, що відняла від них частину наділів і дала Полюховичам більш хорошу землю, водні угіддя, сінокоси. Насміхались з дворянського звання. Називали рід кунделями (від польск. дворняга.- прим, авт.). Між родом і сусідами-дворянами точилась боротьба. Як наслідок, – давній предок без слідства і суду був перепро-ваджений в Чорторийську фортецю-монастир (існувала, як оборонна споруда до 1601 року, більш 80 км – вверх по Стиру – мала мережу підземних ходів. Будівлі були обнесені високою дерев’яною загорожею. Прим.авт). Через шість років ув’язнення Полюхович наре-шті зміг через охоронця передати записку в хлібині на волю про те, де він під стражою. Розгнівана королева наказала негайно його звільнити, а кріпості, де жили кривдники-сусіди, зруйнувати. На волі в’язень осліп і вже довго не жив”.

ПРО ЩО РОЗПОВІДАЮТЬ СТАРОДАВНІ ДОКУМЕНТИ

Ймовірно, що події, про котрі згадується, передували повторним королівським привілеям 1537 року, коли лицару гербу “Наленч” і його роду королева виділяє і закріпляє землі в Серниках, а також підтверджує попередній привілей: служити нам с этой земли их отчизное, на которой отцов своих сидите.
Ця турбота королеви співпала в часі з значними змінами в її житті. Як відомо, у 1536 році король Сигізмунд І, котрий був одночасно князем Литовським, подарував місто Кременець і його околиці своїй дружині Боні. Всю свою увагу і енергію в цей час вона вкладає в те, щоб створити одну з наймогутніших фортець, яка на сотні років займе провідне місце в світовій історії оборонного зодчества. Одночасно Бона слідкує і опікується майбутньою долею свого лицаря гербу “Наленч” Лук’яна Полюховича і його родом. Така королівська і людська увага зворушує і водночас дивує. Приємно усвідомлювати, що півтисячі років тому ясновельможна пані з європейським складом розуму, представниця епохи Відродження, виділила своєю увагою місцеву особистість. Вона достойно використовувала вільну індивідуальність Лук’яна як своєрідного представника тутешньої еліти. Основа почуттів і їхня глибина лишаються для і нас загадкою.

ІСТОРИЧНІ ПОСЛІДОВНИКИ КОРОЛЕВИ

Може когось здивують три легенди про королеву і Полюховича. Подальша історія зберігає приклади, коли сильні жіночі почуття руйнували суспільні перепони. Подібний випадок трапився з імператрицею Єлизаветою. Вона покохала Олексія Розума, сина козацької вдови села Леміши Чернігівської області. Ще на початку XVIII століття він випасав корів, співав у церковному хорі, а потім був помічений і відправлений до Петербургу.
Згодом він став графом Розумовським і вінчаним чоловіком імператриці, без права престолонаслідування. Брат графа – Кирило очолив Петербурзьку академію наук довгий час був гетьманом лівобережної України.

Цікаво, що європейську гуманістичну направленість Бони перейняв її син Великий князь Сигизмунд Август (правив 1548-1572рр.). Йому присвятив свій переклад Біблії Мартин Лютер. Саме Сигизмунд II відмінив грамоту свого предка короля Ягайла, за якою неримока толики не могли займати високих державних посад, а натомість: “Кожен дво-рянин чи лицар у Великому Князівстві Литовському повинен користуватись всіма правами, нарівні з поляками, яку б віру вони не сповідували – римську, грецьку або лише християнську”. У подальшому це дало передумову для створення майбутньої національної української еліти, представниками якої згодом стали Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, автор першої Конституції України – Пилип Орлик, державні діячі періоду гетьманщини.

СИЛУЕТ КОРОЛЕВИ В ПРОМЕНЯХ ЧАСУ

Заключну тему супроводжує портрет королеви Бони в жалобі на схилі літ, написаний після 1580 року пензлем Коблера і фрагмент герба “Наленч” роду Полюховичів. Унікальність герба – наявність королеви. Вона – на початку свого державного шляху. Темний жіночий обрис на світлому фоні в повний зріст, в сукні з декольте, стоячи на короні (до реч королева Бона перша з титулованих жінок Європи стала носити одяг з глибоким вирізом біля шиї, прикрашати відкриту частину тіла коштовностями. – Прим. авт.). Складається враження, ще тендітні жіночі руки обережно тримають – доторкуються, а точніше скеровують величезними рогами європейського оленя. Тобто, вона править природною силою і могутністю, яка породжує військову звитягу, готовність до самопожертви. Все те, на чому, в хиткій рівновазі триматиметься корона, символ і вінець влади як в державі, в роду, в сім’ї. Нема сумніву, що так само чуйно займалась королева державними справами, адже лишилась при владі після смерті чоловіка, сина і невісток. Поряд з цим, можливо, що колись очі молодої королеви побачили, а жіноча душа відчула у Лук’яні почуття і чесноти, які відповідали високим вимогам королеви і її світогляду. Адже теперішній багатотисячний рід Полюховичів 26 травня 2026 року, ймовірно, буде святкувати свій п’ятсотрічний ювілей прізвища роду.

Лук'ян Полюхович перший і останній поліський лицар гербу "Наленч", Фаворит королеви Бони Сфорца або Що зберегла Зарічненщина

В. Перунін, Краєзнавець
грудень 2005 року

Loading

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *