Переклад сторінки 453, де міститься опис про село Серники та Полюховичів.
Географічний словник Королівства Польського та інших слов’янських країн. Т. 10, Варшава: 1880-1914
(Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T.10, Warszawa: nakł. Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1880-1914)
Серницькі, село, повіт Пінський, близько 10 ст. на південь від Пінська, у 3-му колі пол., гмини Лемєшевичі, по дорозі з Кристинова до Пінська, 16 осіб, 94 кв. власність Скірмунтів. А. Джел.
Серницькі, село, район Влодзімєрського (Włodzimierski), має каплиці кат.пар. Затурце.
Серник, німецький Кезебург, лісництво в р-ні Чарнковського (Wieleń), близько 8 км. на південний схід від Члопа (Człopa).
Серники, село, район Любартовський, зараз Сирники.
Серники, село та околиці шляхти, над річкою Стубла, впадає в р. Стир, повіт Пінський. Столінський, ґм Радчиськ. Це колишнє поселення. У скарбниці Даниловичів 1449 р. читаємо, що король Казимир Ягелончик дає Серники разом з іншими маєтками пов. Луцьк, якийсь Олізар Шилович (II, с. 194). Можна припустити, що це ті самі Серники, бо Луцький повіт раніше врізався в Піньщину.
На початку XVI століття вони частково утримували Вєлатецьку округу, про що свідчить документ королеви Бони від 1524 року, що підтверджує жалування Зигмунта, Казимира та Олександра (нині «Ревізія пущ» («Rewizya Puszcz»), опубліковане Wileń. Arch. Kom., С. 259). У 1525 р. також королева Бона підтверджує старий судовий документ у Серники, якомусь Новошу (там само, с. 257).
У 1537 р. він видав привілей родині Полюховичів, у силу якого звільняє їх від усіх данини та зборів з умовою йти на війну (там само, с. 286). Реліквії Вєлатики були успадковані від прялки родини Домановичів, про що свідчить документ.
Королева Бона від 1551 р. підтверджує спадщину (там само, с. 239). Коли в Серники оселилася шляхта, невідомо, але вони нібито походили з Мазовії і володіли землею для військової служби. Тут живуть такі родини: Махновичів, Серницьких, Полюховичі, Дубін, Шоломицьких, Горновських, Шушеків, Боричевських, Кудерницьких та інші. В результаті відособлення всі вони прийняли східну конфесію. Займаються сільським господарством, сплавом, рибальством і столярством, переважно суднобудуванням, але не працьовиті. Вони вживають між собою народну мову з домішкою багатьох польських слів, але з незнайомцями охоче розмовляють польською. Їхній психічний стан і мораль дуже занедбані.
Шляхта на правому березі Стубли налічує 222 поселення і 1356 кв. Православна церква св. Дмитра, дерев’яний, зведений у 1821 році парафіянами, має філію в Дуброві при Воскресенській церкві, близько 1800 віруючих; пароч контролює лише кілька акрів землі. Село на лівому березі Стубли налічує 50 жителів. повні гармати; вона належала до підкорених Скірмунтів. Через велику кількість луків жителі Серників тримають багато великої рогатої худоби та овець. Опис Серники разом з характеристикою мешканців дав Юзеф Ігнацій Крашевський у «Спогадах про Полісся, Волинь і Литву» (с. 41-50, паризьке видання). А. Джел.
Ю.І. Крашевський “Спогади про Полісся, Волинь і Литву”
Видатного польського письменника Юзефа Ігнація Крашевського можна вважати волинянином, адже він близько п’ятнадцяти років прожив на Волині.
Переклад твору Ю. Крашевського про Волинський край, що побачив світ у 1860-му році в Парижі, після того не перевидавався і є бібліографічною рідкістю. Книга доповнена кількома розділами про Луцьк, Млинів, Дубно та загалом про Волинь з віленського видання «Спогадів» 1840 р.