Тетяна Полюхович — найкращий гравець віком до 17 років

Півзахисниця команди “Родина-Ліцей” з Костополя, капітан юніорської збірної Тетяна Полюхович визнана Федерацією футболу України найкращим гравцем країни у віковій категорії до 17 років. 10 грудня на урочистій церемонії в Будинку футболу наша футболістка отримала нагороду «Відкриття сезону». Про свій шлях у футболі уродженка Рівного, яка навчалась в Костопільському спортивному ліцеї, розповіла читачам.

Півзахисник Полюхович Тетяна Дата народження: 27.09.1998

Моя футбольна кар’єра почалася з бальних танців. У класі мій партнер перестав ходити на тренування, і у мене теж зникло бажання продовжувати. Тоді у дворі я кілька разів зіграла з хлопцями у футбол, і тепер займаюся цим професійно.

Твоїм першим турніром став «Кубок майбутніх чемпіонів»?

• Так, я із задоволенням згадую ці змагання, адже на них як гості в Рівне приїжджали відомі футболісти — Сергій Ребров, Тарас Михалик, Олександр Шовковський.

Пізніше ти переїхала з Рівного до Костополя?

• Так, я переїхала до Костополя в восьмому класі, зараз навчаюся в десятому. Після переїзду моє життя кардинально змінилося, я досягла висот, яких навіть не очікувала.

Як ти потрапила до збірної?

• Два роки тому на турнірі в Хмельницькому мене помітив тренер юніорської збірної. Спочатку запросив на одне тренування, потім на інші, і ось я вже доросла до капітана.

Чи були в збірній для тебе якісь особливі матчі?

• Особливо запам’ятався матч в Каунасі на Турнірі розвитку УЄФА. Ми програвали Уельсу 0:2, але завдяки моїм гольовим передачам виграли 4:2.

Наскільки важлива твоя роль на полі?

• Я граю в центрі півзахисту. Це одна з найвідповідальніших позицій, адже вона зв’язує оборону та атаку, і потребує великого обсягу роботи.

Як ти сприйняла новину про визнання тебе «Відкриттям сезону»?

• Це зобов’язує ставити нові цілі та досягати нових висот. Наскільки я знаю, фахівці протягом сезону спостерігали за претендентками на це звання, у мене було ще п’ять конкуренток.

Які у тебе нові цілі?

• Поки що хочу потрапити до молодіжної збірної.

ТРІЛЬ (ПОЛЮХОВИЧ) ТЕТЯНА ІВАНІВНА

Амплуа	Півзахисник
Команда	Верес (Рівне)

– Чому ти обрала своєю професією футбол?

– Важко так якось одразу відповісти на це запитання, адже в моїй родині немає тих, хто займався футболом. Я якось з дитинства постійно з хлопцями в дворі грала у футбол. Це, можна сказати, найулюбленіша гра усього світу. Всі хлопці та й зараз всі дівчатка мають до цього інтерес. Потім уже з часом пішла займатися до тренера, з командою. Але команда теж була хлопчачою. Потім я брала участь у змаганнях, мене побачив тренер з Костополя і запросили до себе у Костопільський спортивний ліцей. Вже у 8-й клас я вступила до спортивного ліцею Костополя. Зідси можна сказати розпочався мій футбольний шлях – я для себе зрозуміла, що це справа, якою я хочу займатися, яку я люблю і від якої я отримую задоволення.

– Якими були твої перші кроки у футболі?

– У Костополі у мене було по два тренування на день, уроки – графік для того, щоб стати класним спортсменом, класною футболісткою. Умови були для цього неймовірні. Головне тільки – мати бажання, завзятість, впертість і потім це вилилося в результат котрий є зараз.

– Окрім чемпіонських титулів та кубків – чи є у тебе особливі футбольні перемоги або ж здобутки, якими ти пишаєшся? 

– Я стала кращою футболісткою серед молоді до сімнадцяти років, коли ще я навчалася тут, в Костополі. Зараз не пригадаю який це був рік, але це настільки було знаково, адже я ще тоді не грала на професійному рівні, тільки-тільки починала. Є така номінація щорічна – “Найкраща молода футболістка”. Голосують всі тренери України, і у цьому голосуванні визнали мене найкращою.

– Що тебе надихає на ці перемоги?

– Сім’я, мої близькі люди. Ну і звичайно спортивна злість. Вона нікуди не зникає, спортивний запал – постійно перемагати, постійна жага до перемоги. Раніше я просто отримувала задоволення від того, що роблю і чим займаюся, і якби “апетит приходить під час їжі” і мені хотілося з кожним днем все більше й більше.

– Кого ти вважаєш своїм наставником, кому найбільше вдячна за все те, чого досягла у своїй спортивній кар’єрі?

– Напевне всім тренерам спортивного ліцею у Костополі, вони заклали цей фундамент, який уже потім побачили у Харкові, куди мене запросили. І там уже, саме в Харкові, я стала професійною футболісткою. Там все було нове, все було мені ще незнайоме. З кожним днем нові тренування, тактичні заняття, технічні. У Харкові я сформувалася як професійна футболістка.

– Які твої найсильніші якості гравчині?

– Мабуть найперше – це бачення поля. Це у футболі дуже важливо, адже можна наприклад володіти гарним дриблінгом, хорошою швидкістю, але не мати “футбольного розуму”. Тоді твоя швидкість може десь в чомусь і виграє, але найголовніше – це “футбольний розум”. Думаю, що це найсильніша моя сторона.

– Чи є у тебе кумир у спорті, на кого ти рівняєшся?

– Якщо чесно то ні. Певний період часу мені подобалася гра Євгена Коноплянки. Він подобався як футболіст, і як людина: завжди жартівливий, веселий, енергійний. Проте зараз мені цікавіше поглянути як грає загалом команда, когось виокремити не можу.

– Крім футболу – які маєш хобі, захоплення?

– Мені подобається читати книги, особливо коли постійно в дорозі, різні виїзні ігри. І час минає швидше, і з користю. А зараз моє захоплення – це моя доця, виховання дитини, сім’я, чоловік…

– Розкажи про те, як спорт і, загалом, футбол впливає на характер і самовиховання.

– Футбол – це командна гра. Він сприяє розвитку навичок роботи в колективі, роботи в команді. В футболі можна також вирости як індивідуальність, як  особистість, проте роль колективу – це дуже важливо. Футбол – це самодисципліна, саморозвиток, всебічний розвиток, ну і це емоції, задоволення, радість, адреналін.

– Чи важко поєднувати спортивне та сімейне життя, виховання маленької дитини?

– Було б важче, якби не чоловік. Він дуже багато мене підтримує, тому що він так само пов’язаний з футболом. Він є тренером, теж любить грати у футбол, тому спільний інтерес у нас – це футбол. Зараз якось уже втягнулися, він мені допомагає, ми уже звикли до цього режиму.

– Який матч був найважчим для тебе у кар’єрі?

– Зараз важко пригадати одразу, адже кожен матч по-своєму важкий. Багато було важких поєдинків, в основному якщо брати матчі чемпіонату України, то це в основному були матчі проти “Житлобуда-1”, коли я грала за “Житлобуд-2”. Це був наш прямий конкурент за чемпіонство, і завжди це були важкі і напружені матчі.

– Який результат ти вважатимеш позитивним для рівненського Вереса у сезоні 2022-2023?

– Я думаю позитивним результатом буде закріпитися у першій п’ятірці, якщо дивитися реально на ситуацію. Нам це під силу, тому що ми команда з характером, команда бойова, любимо перемагати, і вже відчули цей смак перемог у Першій Лізі – підняли для себе високу планку і хочемо цей рівень і цю планку тримати й надалі.

– Чи бачиш себе у іншому клубі? Можливо, за кордоном?

– Я думаю, що це могло б статися, якби не народження дитини. Зараз це неможливо, тому що я не сама і несу відповідальність за дитину. Зараз лише Верес. 

Також – проти команди “Восход” з Херсона. У тому матчі я забила два голи, ми перемогли тоді 4:2 і от я зараз згадую і розумію, що мабуть цей матч був одним із найтяжчих у моїй кар’єрі.

Брав інтерв’ю: Олександр Мичко.