Село Серники розташоване на берегах річки Стубло, що впадає у річку Стир. Знайдені розкопки (кам’яні молотки та сокири бронзової епохи) свідчать, що поселення людей були тут ще 4 тис. років тому. Перші письмові спогади про село є на Волині та в Пінську Брестської області.

У Волинських джерелах село Серники вперше датується 1449 роком. Пінські джерела (грамота пінської княгині Марії та її сина Василя, подарована Сенку Зенковичу на користування володіннями Муравин, Кухче, Тьолковичі, Іванчиці) датують перший спогад 1495 роком, «…люди Іванчицькі з підданими його милості государевими з Серника піщаного броду…». Пізніше писемні спогади про село датувалися 1524, 1525, 1537, 1551 роками. Ці дані є у книзі Г.Б. Воловича «Ревізія пущ і переходів звіриних у колишньому Великому князівстві Литовському про долучення грамот і привілеїв входи до пущі і землі», виданої 1559 року. Це джерело відкриває таємницю династії Полюховичів села Серники.

Вперше про них датується у 1525 році, коли королева Бона подарувала Лук’яну Дмитровичу Полюховичу та його братам Богдану, Гринцу, Мальцю, Степану дворянський титул за вірну службу. кордону із землями князя Чорторійського. Другий привілей королеви, датований 1537 роком, – звільнення Полюховичів та їхніх спадкоємців від сплати оброків та отримання половини землі Созоновського. Оригінал цього документа до 1941 року бачили мешканці села Серники. З середини XVI століття слідом за Полюховичами в цю місцевість стали переселятися Маховичі, Дубиновичі, Шоломицькі, Тарновські, Боричівські, Кудриницькі, Горбачовські, які до цього жили в Мазовші (Польща). Багато з них мали свої фамильні герби. Відомі іменні герби Полюховичів та Горбачовських, а у Полюховичів іменний герб мав назву Наленч.

У другій половині XIX століття мешканці села були переведені з розряду дворян до розряду міщан, а населення правого берега річки Стубло до 1881 року стало кріпаками пана Скирмонта (50 сімей).
Традиційним заняттям жителів с.Серники було землеробство, риболовля, мисливство, лісосплав. На всю округу славилися місцеві майстрові з обробки дерева сокирами.
За даними польського перепису населення 1921 року в селі проживало 3837 осіб (514 дворів). В теперішній час проживає 3,5 тис. осіб, з яких 2,5 тис. осіб носять прізвище Полюхович. Одних лише Іван Іванович Полюхович – 56, Василь Васильович Полюхович – 47. Тому багато хто з них має прізвиська «кунець», «король», «перець» та інші.