Архітектурні пам'ятки Зарічненщини. Церква "Святого Дмитра Солунського"

Дмитрівська церква – справжня пам’ятка дерев’яної монументальної архітектури. Храм має три куполи і відповідно три частини архітектурного комплексу. Він збудований із стрижневого дерева, всі деталі споруди скріплені тільки дерев’яними цвяхами, а крупніші – шляхом врізування. Цим і пояснюється стійкість споруди. Місце під забудову вибране так, що її видно з усіх куточків села.

В десяти кілометрах від Зарічного  на  берегах  річки   Стубли  розкинулося давнє поліське село Серники. В історичних джерелах перша згадка про село датовано 1549 роком. Воно належало до Пінського староства. В першій половині 19 століття село Серники було володінням поміщиків Скірмунтів. В Серницькому маєтку вважалися працездатними всі жителі, яким виповнилося 12 років.

     Дмитрівська церква дуже гарна і всередині. Привертає увагу не лише церковна утвар, а й ікони, настінний живопис. Особливе захоплення викликає іконостас храму. Це довершений зразок художнього різьблення і оздоблення, який немає аналогів у районі.   Будівництво церкви фінансували князі Пінські, які в середні віки володіли селом Серники. Нині храм утримується і ремонтується за кошти церковної громади.

Настоятель Храму

 «Великомученика Дмитрія» –

Іван Авксентійович Муляр

ЦЕРКВА СВЯТОГО ВЕЛИКОМУЧЕНИКА ДМИТРІЯ СОЛУНСЬКОГО

Справжньою мистецькою пам’яткою дерев’яної монументальної архітектури є церква святого Дмитра, що у селі Серники. На сьогоднішній день – це єдина у нашому районі архітектурна пам’ятка державного значення.

Зведена церква, як свідчить дата над поріжком – у 1821 р. вчені припускають, що вона була побудована на місці попереднього храму в 1770 р., тому що на дзвіниці, яка розташована поруч вирізьблено цю дату. Підтверджує дану версію і фундаційний напис на одній з ікон старого іконостасу – «17».

Церква святого Дмитрія завжди була діючою і знаходилась під наглядом громади. У ній регулярно проводились ремонти, що значною мірою сприяло її збереженню.

Побудований храм із стрижневого дерева. Наші предки, майстри-будівельники скріплювали дрібні деталі дерев’яними цвяхами, а більші – шляхом вирізування. Цим і пояснюється стійкість споруди. Стіни ззовні шальовані вертикальними дошками з нащільниками. Церква св. Дмитрія має три частини у будівельному плані та відповідно є тридільною, трьохбанною. Вона вибудувана в такому місці, що її, практично, видно з усіх куточків Серник.

Дуже гарна вона і всередині. Тут знаходяться різні витвори мистецьких рук полішуків. Особливе захоплення викликає іконостас храму. Серед ікон – «Богородиця Одигітрія», (кін. 18 ст.), «Спас» (кін. 18 ст.). Окремо від іконостасу зберігаєтсья ікона «Св. Дмитрія», яка теж належить до унікальних творів народного мистецтва поліських майстрів 18 ст., що не мають аналогів на українському Поліссі.

Слід віддати належне і парафіянам, і священнослужителям церкви св. Дмитрія, котрі зберегли цю пам’ятку архітектури для наших сучасників.

Настоятель  св. Дмитрівської церкви

митрофорний протоієрей Іван Муляр

Полісся. 3 листопада 2000.

СВЯТО-ДМИТРІВСЬКА ЦЕРКВА

Православні церкви району в минулому

Свято-Дмитрівська церква містечка Серники Поліської єпархії, третього (у Хойно) благочинного округу Вишівської гміни була збудована в 1821 році на кошти прихожан. Будівля дерев’яна, дзвіниця стоїть окремо. У ній два престоли на честь Дмитрія Солунського і Миколая Чудотворця (верхній).

По штату, є священик і псаломщик, котрі щомісячно отримують відповідно, по 40 і 10 злотих. Дохід церкви за рік становить 750 злотих. Церкві належать 30 десятин землі, із них 6 десятин – це неугіддя. Середній дохід від землі за рік близько трьохсот злотих. Є й приписна церква, яка знаходиться в селі Дібрівськ і названа на честь Покрови Пресвятої Богородиці. У церковній бібліотеці для читання є 50 томів книг. Церковний літопис ведеться з 1779 року. В приходській школі навчається 270 дітей. Священик Сімеон Михайлович Струцький 1884 р.н., родом із Могільовської губернії, псаломщик Наум Решетко, 1896 р.н. На приході проживає 3366 жителів православної віри, із них чоловіків 1685, жінок 1681. Євреїв – 837, із них – 418 чоловіків та 419 жінок.

За кліровими відомостями 1930 року,

 підготував Павло Дубінець.

Полісся. – №48 1 грудня 2006.

ДМИТРІВСЬКА  ЦЕРКВА

Дмитрівська  церква – справжня пам’ятка дерев’яної  монументальної архітектури. Храм має три куполи й відповідно три частини архітектурного комплексу. Він збудований зі стрижневого дерева, всі деталі споруди скріплені дерев’яними  цвяхами, а крупніші – способом  урізування. А місце під забудову вибране таким чином, що церкву видно з усіх куточків села. Приваблює також інтер’єр храму: привертає увагу церковне начиння, настінний живопис, ікони. Особливе захоплення викликає іконостас храму. Це – довершений зразок художнього різьблення й оздоблення, який немає аналогів у районі. Будівництво церкви фінансували князі Пінські, які в середні віки володіли селом Серники.

Зарічненський район // Рівненщина туристична:  

Путівник. – К.: Світ Успіху, 2007. – с. 139 – 140

ЦЕРКВА  СВЯТОГО  МУЧЕНИКА  ДМИТРА

СЕЛА  СЕРНИКИ

За народними переказами й історичними джерелами село Серники отримало свою назву від прізвища його першого власника шляхтича  Содомського – Серницького, який заклав це давнє поселення над тихоплинною Стублою, правою притокою Стиру. Ім’я цього українського шляхтича знаходимо в списку – переліку імен найвидатніших родів –  Яковенко Н. М. «Українська шляхта в кінці ХІV – до першої  половини ХVІІІ ст.».

Село Серники, як давнє поселення Полісся, згадується в кількох документах, що їх називає Олександр Цинкаловський в своїй монументальній праці «Стара Волинь і Волинське Полісся». З цих документів бачимо, що 1449 року належало воно Олізару Силовичу, а попереднім його власником був князь Данилович.

Писемні згадки про Серники знаходимо в актах ревізій пущ і переходів Великого Князівства Литовського. Пізніше село стає власністю Полюховичів, предки яких були праотцями значної частини сучасного населення села Серники. Після зубожіння й розорення роду Полюховичів, село переходить у власність дрібного боярства, а ще пізніше – дрібної шляхти, як Боричевські, Костюковичі та інші.

В першій половині ХІХ ст. частина села й землі належали власнику Скірмунту, маєток якого знаходився в селі Вичівка. Він заселив кріпаками з інших підвладних йому сіл Нове Село. Свідченням того є не тільки архівні документи, а й відмінні діалекти в місцевому говорі.

Згідно адміністративно – територіальному поділу село належало до Пінського повіту і в кінці ХІХ ст. за переписом було тут 22 оселі, 1356 жителів. Село своєю історією, побутом, традиціями і глибиною віри дуже заполонило польського письменника І. Крашевського, який згадує його в своїх творах.

У всі віки свого існування жителі Серник крім землеробства й тваринництва, славились своїми ремеслами: теслярством, бондарством, ткацтвом та іншими промислами. Підтвердженням високої майстерності, глибини розуму й думки місцевих поліщуків є давня мистецька пам’ятка монументальної архітектури ХV ст. – храм Святого Дмитрія. Його фундаторами, як і більшості тогочасних храмів Полісся, були князі Пінські. Такі твердження наводить відомий Волинський церковний історик Володимир Рожко. Але по історичних документах ХІХ століття відомо, що той давній храм ХV століття згорів від пожежі в 1820 році. На його місці через рік після пожежі, був зведений інший храм, котрий нині і є окрасою села. Відбудовувався храм на кошти прихожан, і дивлячись на швидкі темпи відбудови можна зробити припущення, що будівельники відновили в архітектурі цілісність і композиційність попередника, що згорів. А якщо це так, то робимо висновок – у своєму архітектурно – стильовому вираженні сучасний Дмитрівський храм доносить до нас особливості храмового будівництва, ще доунійного періоду. Місцеві поліські майстри, в особливостях архітектурної конструкції зуміли органічно поєднати досконалість форм із ладом пропорцій великих форм в особливій, тільки йому наявній силует. Ця церква, за словами Григорія Логвина, належить до найбільших величних шедеврів поліської школи дерев’яної архітектури.

Храм Святого Дмитрія – трибанний, тричастинний , вибудований без жодного цвяха, що засвідчує високу майстерність деяких предків, велич їх душі і творчого мислення. Цікавим в історичному плані є те, що храм у Серниках зводився у період початку впливу російської церкви в утвердженні цінностей свого канонічного погляду. Серницький храм відображає чисто народний культурний тип храмів – зі зрубними шатровими верхами, які дуже багато зустрічаються на Волині і явно суперечать храмобудівничим  канонам російської церкви. Подібне упущення російська церква могла дозволити через те, що не мала надійного синодального нагляду, або ж на будівництві працювала бригада народних майстрів, що мали досвід у зведенні подібних храмів і знали усі «приписи», що передавались усно від майстра до майстра.

Щодо подібності із храмами Волині або південніших районів досліджуваного нами регіону, то храм Святого Дмитрія має свої  відмінності: на Волині у подібних храмах підбанник зводиться восьмериком прямо на четверику стін, або з дуже невеликим загалом у 1-2 вінці, а вівтар і бабинець взагалі мають не зрубні шатра, а «на королі» чи кроквах, як у  Ремчицях Сарненського району чи Хіночах Володимирецького району, так що підбанники виходять невеликими, не 1/1 чи3/4 до ширини стін, а ½, так наче це великі ліхтарі. Вікна у підбанниках врізані дуже низько, щоб світло з них освітлювало шатра – засоми і весь храм залитий світлом згори. Шатра на підбанниках, можливо й не зрубні, а «на королях», принаймні ліхтарів зовсім немає, прямо на велику маковку насаджено ще одну маленьку , а далі – хрест. На думку  архітектора Сергія Верговського, – всі ці виразні ознаки  мають походження від давніх традицій каркасного будівництва. Ці ж впливи він вбачає й у конструкції дзвіниці. Тут на зрубну комору насаджено двоярусну каркасну дзвінницю, у якої перший ярус ¾ ширини зрубу, а верхній ½, тобто такий  верх є традиційним для Полісся. Це передана через багато поколінь пам’ять про каркасну вежу – храм у чотири стовпи, які колись стояли у дохристиянські часи по всій Європі.

Відштовхуючись від цих особливостей, і порівнюючи храмове будівництво різних періодів історії, цілком вірогідним є те, що нинішній храм у Серниках доносить до нашого часу відображення прадавніх особливостей будівництва. Можна із впевненістю стверджувати, що церква Святого Дмитрія у селі Серники 1821 року побудови є приємницею своєї прадавньої попередниці і перейняла у неї, завдяки майстерності своїх зодчих, найкращі форми, риси і конструкційні елементи, що нашаровувалися не одне століття й покоління в житті талановитих поліських майстрів будівельного ремесла, відображаючи у собі світоглядне бачення жителів цього поліського регіону. Тому не дивно, що на фасаді церкви висить охоронна таблиця: «Пам’ятка архітектури ХV –  ХVІІ ст.» і дати віків вибиті на ній, цілком відповідають епосі заснування цього храму, незважаючи на те що, звели його на початку ХІХ століття.

П. Дубінець – священник, краєзнавець

ІСТОРІЯ  І  ОСОБЛИВОСТІ  ТИПОЛОГІЇ  ЦЕРКОВНОГО  БУДІВНИЦТВА  НА  ПОЛІССІ

У другій половині ХХ – го століття радянська атеїстична машина набрала найбільших обертів у боротьбі із церквою і релігією. Якщо перша хвиля удару безбожницької влади в боротьбі з церквою торкнулась, так би мовити, духу церкви, – її священництва, то маховик запущений у шістдесяті роки, головною мірою змітав з лиця землі багатовікові людські святині – православні храми. Під гуркотом багатотонних бульдозерів, натягнуті сталевими тросами, востаннє волаючи до неба, падали наші церкви до долу, а з ними і віковічне свідчення про багатостраждальну історію православ’я на Поліссі. Скільки таких храмів, мистецьких шедеврів, простих зодчих цього світу було стерто з лиця землі, не злічити!               

Накінець знущань комуністичного молоха над церквою, на Південній Пінщині (Зарічненський район, Рівненської області), уціліли і жили повноцінним церковним життям чотири церкви: Свято – Михайлівська – села Вичівка, Дмитрівська – села Серники, Різдво – Богородична – села Муравин     (передмістя смт. Зарічне) та Параскеви – мучениці  села Морочне.

Засновниками і фундаторами перших православних храмів на Пінськім Поліссі були православні пінські князі. На їхні кошти, руками і розумом місцевих будівничих і споруджувались дерев’яні церкви.

Найдоступнішим будівельним матеріалом на Поліссі було і є дерево. Ще до сьогоднішнього дня збудована дерев’яна споруда не тільки несе затишок і комфорт, але і відображає багатовіковий колорит архаїчного будівництва на Поліссі. Не було у тому біди, що такі споруди не довговічні, на заміну їм неодмінно поставали інші, і так без кінця, аж до сьогоднішнього часу, коли на зміну дереву прийшли цегла, камінь, бетон і інші сучасні будівельні матеріали.

Тому всі церкви збудовані на нинішній Зарічненщині, що постали до ХХ–го століття були дерев’яні. І напевно кожна з них, несла у собі ті архітектурні особливості, ознаки, що отримали свій початок від дня будівництва найпершої із її попередниць.

Дзвіниця Церкви “Святого Дмитра Солунського”

Характерною ознакою дерев’яних храмів на Поліссі, незалежно від їх планувального та об’ємно-просторового рішення, є обов’язкове використання квадратного або прямокутного зрубу, прикритого традиційним рубленим верхом найпростішої форми. Особливості будівництва храмів Південної Пінщини ті ж самі квадратні або прямокутні зруби, але перекриті двосхилим верхом, подібно простій хаті. Цікаво, що деякі дослідники, за аналогією з народним житлом, називають церкви хатніми. Такі храми локалізуються в основному у Верхів’ях Припяті, примикаючи до зон поширення цих будівель у Білорусі та Польщі. Це ще один раз нам підказує на окремість і відсторонення церкви на Поліссі, від історії церкви на Волині або ж і всієї України, як релікту малодослідженого і майже не впровадженого в комплекс історії православної церкви, нашою церковно історичною наукою.

Особливості локалізації безверхих (хатніх) храмів на території Українського Полісся, а також певна автономність їхнього розвитку стосовно решти традиційних культових будівель регіону, дозволили сучасним науковцям кваліфікувати такі будівлі, як храми північно – поліського типу.

Водночас за концепцією, яку умовно можна назвати етнографічною, існує пояснення виняткової художньо – стильової автономності хатніх храмів Полісся. Формування будівель цього типу відбувалось невдовзі після прийняття Берестейської унії 1596 року, і проходило під гаслом первісної єдності західної та східної гілок християнства. Цілком природно, що саме в архітектурі нечисленних поліських храмів початку ХVІІ ст. слід шукати прояви готики у традиційному культовому будівництві регіону, адже цей стилістичний напрямок дійсно можна назвати своєрідним художнім «еквівалентом» католицизму в Україні. Показово, що наприкінці ХVІІІ і, особливо, на початку ХІХ ст. ці будівлі «с целью придания истинно православного вида» стали об’єктами найбільш руйнівних «реконструкцій». Таким чином, походження безверхих храмів північно – поліського типу прямо ототожнює їх лише з конфесійною течією, вириваючи з контексту такої цілісної архітектурно – будівельної системи як традиційне культове будівництво.

Жіночий монастир на честь Волинської ікони Божої Матері

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.