У селі Серники – одні Полюховичі

Поліське село Серники – особливе. Тут майже 70 відсотків місцевих мешканців носять одне й те ж прізвище. У школі в одному класі у багатьох учнів співпадають ще й імена та по батькові. Для того, щоб якось розрізняти один одного, чи не кожен селянин має своє прізвисько. Щоправда, проблеми з цього тут не роблять – люди призвичаїлися. І незважаючи на такий феномен, проголосували без проблем.

У селі Серники, що в Зарічненському районі, із 3750 мешканців 2500 осіб – Полюховичі. Трапляється, що на одній вулиці усі сусіди носять це прізвище. Так тут було здавна. Однак якихось непорозумінь, пов’язаних із таким феноменом, у тому числі й під час президентських виборів, в селі не виникає, переконує Володимир Полховський, голова сільської ради.

„Хоча в селі проживає 57 Іванів Івановичів, 46 Василів Васильовичів, які носять одне й те ж прізвище, проблем під час виборів, пов’язаних із цим, не було. Адже в списках виборців є номери, які вказували й у запрошеннях. Тож коли люди приходили проголосувати, брали їх із собою. До того ж, тут необхідні паспортні дані. А з ними вже плутанини виникнути не може”, – пояснює чоловік.

Майже не буває у Серниках непорозумінь і з листами. Хоча село не маленьке, працівники поштового відділення добре знають свою справу і місцевих мешканців. Щоправда, чи не в усіх Полюховичів є ще й прізвисько: Гринь, Сачко, Дзвоняр, Двойка

“Насправді у нас кожен Полюхович пишається, що має саме таке прізвище. Воно ж – дворянське,” – переконує місцевий житель. Історію села вивчають діти. Натомість у школі зберігається зображення герба родини Полюховичів.

Тут чи не кожен знає оповідь про те, як польська королева Бонна за хорошу службу дала братам-Полюховичам дворянські титули. А дехто з селян розповідає легенду про походження самого прізвища. Мовляв прийшли люди, що мешкали на Поліссі, до Катерини ІІ, а вона й запитала в одного з них: “Чего, холоп?”. Якщо цю фразу прочитати навпаки, вона звучатиме майже як Полюхович. Однак все-таки більшість селян переконують: прізвище їхнє – шляхетне.

“Ситуація у Серниках, по-суті, доволі рідкісна для України, – пояснює Павло Горбачевський, викладач історії в місцевій школі. – Ще в Гуляйполі чимало місцевих мешканців мають прізвище Махно. Натомість схожих прикладів більше й немає. А Полюховичі в Серниках з’явилися відтоді, як утворилася Річ Посполита. По суті, село знаходилося на кордоні двох князівств – Волинського і Турово-Пінського. І королева Бонна, якраз із метою охорони кордонів, направила сюди поляків. Відтоді тут і прижилася династія Полюховичів. Королева дала для них дворянський титул та інші атрибути, в тому числі герб. В родині було багато хлопців, які виступали носіями прізвища. Власне, воно пройшло крізь віки і стало своїм для більшості мешканців”.

У 70-их роках 90 відсотків учнів у школі були Полюховичами. Багато з дітей одного року народження мали ще й однакові імена та по батькові. Щоб розрізняти учнів, вчителі називали їх Іваном Івановичем Першим, Іваном Івановичем Другим, Третім…

“Це не було образливим. Навпаки, до дітей зверталися, як до якихось правителів, – продовжує свою розповідь Павло Горбачевський. – За деким, до речі, шкільне прізвисько закріпилося й надалі. Так, того, хто в класі був Іваном Івановичем Другим, почали називати “Двойкою”. І не через те, що навчався погано (навпаки він був хорошим учнем), а саме через цей “порядковий номер””.

Щоправда, кількість людей, які носять прізвище Полюхович, поступово зменшуватиметься, прогнозує історик. І це цілком закономірно. Та й імена стали різноманітнішими. Якшо раніше хлопчиків переважно називали Іванами, Василями, Миколами, то тепер з’явилися Максими, Назари. Тож згодом і тутешні списки виборців виглядатимуть інакше й подиву в немісцевих не викликатимуть.

Автор: Тетяна КУШНІРУК,
Зарічне

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *