Зарічненщина багата не тільки на історичні, архітектурні творіння, природні дива, а також на різні святі місця, які хоча б рач у житті варю відвідати. Адже ці місця мають не тільки багату історію, а також допомагають відчути нечемне піднесення та віднайти душевний спокій.
Найдорожчим скарбом нашого краю є, звісно, його духовна та культурна спадщина, яка не лише ревно зберігається, а й примножується талановитими сучасниками. Неповторна єдність ландшафту й архітектури, майстерність багатьох поколінь будівничих, що без честолюбства довершували геніальне творіння природи кількома тактовними штрихами, вражали в усі часи. У храмовому будівництві Зарічненщини впродовж сторіч сформувалися справді унікальні типи храмів. І завдяки цьому архітектурна спадщина нашого краю мас надзвичайно велике значення для історії архітектури України.
Село Серники є духовним осередком нашою краю, центром паломництва прочан не лише з України, а й сусідніх країн. Саме тут знаходиться єдина у нашому районі архітектурна пам’ятка державною значення справжня мистецька пам’ятка дерев’яної монументальної архітектури церква «Святого Дмитра Солунського» та Жіночий монастир Волинської ікони Божої Матері, який на клерикальній карті Рівненщини з’явився не так давно. Ця обитель миру і благословення, впродовж багатьох віків буде стояти в числі чудових пам’яток відродження православ’я і духовної культури нашого краю, йото святинею та центром паломництва прочан.
СВЯТО-ДМИТРІВСЬКА ЦЕРКВА
Давнє поліське село Серники розкинулося на березі річки Стубли, перша згадка про яке датована 1549 роком.
За народними переказами й історичними джерелами село Серники отримало свою назву від прізвища його першого власника шляхтича Содомського Серницького, який заклав це давнє поселення над тихоплинною Стублою, правою притокою Стиру. Ім’я цього українського шляхтича знаходимо в списку переліку імен найвидатніших родів Яковенко Н. М. «Українська шляхта в кінці XIV до першої половини XVIII ст.».
Село Серники, як давнє поселення Полісся, згадується в кількох документах, що їх називає Олександр Цинкаловський в своїй монументальній праці «Стара Волинь і Волинське Полісся». З цих документів бачимо, що в 1449 році належало воно Олізару Силовичу, а попереднім його власником був князь Данилович.
Писемні згадки про Серники знаходимо в актах ревізій пущ і переходів Великого Князівства Литовського. Пізніше село стає власністю Полюховичів, предки яких були праотцями значної частини сучасного населення села Серники. Після зубожіння й розорення роду Полюховичів село переходить у власність дрібного боярства, а ще пізніше – дрібної шляхти, як Боричевські, Костюковичі та інші.
В першій половині XIX ст. частина села й землі належали власнику Скірмунту, маєток якого знаходився в селі Вичівка. Він заселив кріпаками з інших підвладних йому сіл Нове Село. Свідченням того є не тільки архівні документи, а й відмінні діалекти в місцевому говорі.
Згідно адміністративно територіальному поділу село належало до Пінського повіту і в кінці XIX ст. за переписом було тут 22 оселі, 1356 жителів. Село своєю історією, побутом, традиціями і глибиною віри дуже заполонило польського письменника І. Крашевського, який згадує його в своїх творах.
У всі віки свого існування жителі Серник крім землеробства й тваринництва славились своїми ремеслами: теслярством, бондарством, ткацтвом та іншими промислами. Підтвердженням високої майстерності, глибини розуму й думки місцевих поліщуків є давня мистецька пам’ятка монументальної архітектури XV ст. храм Святого Дмитрія. Його фундаторами, як і більшості тогочасних храмів Полісся, були князі Пінські. Такі твердження наводить відомий Волинський церковний історик Володимир Рожко. Але по історичних документах XIX століття відомо, що той давній храм XV століття згорів від пожежі в 1820 році. На його місці через рік був зведений інший храм, котрий нині і є окрасою села. Відбудовувався храм на кошти прихожан і дивлячись на швидкі темпи відбудови, можна зробити припущення, що будівельники відновили в архітектурі цілісність і композиційність попередника, що згорів. А якщо це так, то у своєму архітектурно стильовому вираженні сучасний Дмитрівський храм доносить до нас особливості храмового будівництва, ще доунійного періоду. Місцеві поліські майстри в особливостях архітектурної конструкції зуміли органічно поєднати досконалість форм із ладом пропорцій в особливий, тільки йому наявний силует.
Храм збудований зі стрижневого дерева, всі деталі споруди скріплені дерев’яними цвяхами, а крупніші способом урізування. Місце ж під забудову вибране таким чином, що церкву видно з усіх куточків села.
У своєму архітектурно стильовому вираженні сучасний Дмитрівський храм доносить до нашого часу відображення прадавніх особливостей будівництва і належить до найбільш величних шедеврів поліської школи дерев’яної архітектури.
Дмитрівська церква справжня пам’ятка дерев’яної монументальної архітектури. Храм має три куполи й відповідно три частини архітектурного комплексу. Церква св. Дмитрія має три частини у будівельному плані та відповідно є тридільною, трьохбанною. На сьогоднішній день це єдина у нашому районі архітектурна пам’ятка державного значення.
За кліровими відомостями 1930 року, Свято Дмитрівська церква містечка Серники Поліської єпархії, третього (у Хойно) благочинного округу Вишівської гміни була збудована в 1821 році на кошти прихожан, про що свідчить і дата над поріжком 1821 р. Вчені ж припускають, що вона була побудована на місці попереднього храму 1770 х років., тому що на дзвіниці, яка розташована поруч, вирізьблено цю дату. Підтверджує дану версію і фундаційний напис на одній з ікон старого іконостасу «17».
Відштовхуючись від цих особливостей і, порівнюючи храмове будівництво різних періодів історії, цілком вірогідним є тс, що нинішній храм у Серниках доносить до нашою часу відображення прадавніх особливостей будівництва. За словами П. Дубінця члена Національної спілки краєзнавців України: «Можна із впевненістю стверджувати, що церква Святого Дмитрія у селі Серники має найкращі форми, риси і конструкційні елементи, що нашаровувалися не одне століття й покоління в житті талановитих поліських майстрів будівельного ремесла, відображаючи у собі світоглядне бачення жителів цього поліського регіону. Тому не дивно, що на фасаді церкви висить охоронна таблиця: «Пам’ятка архітектури XV XVIII ст.» і дати віків вибиті на ній, цілком відповідають епосі заснування цього храму, незважаючи на тс, що звели його на початку XIX століття».
Відштовхуючись від цих особливостей і, порівнюючи храмове будівництво різних періодів історії, цілком вірогідним є те, що нинішній храм у Серниках доносить до нашого часу відображення прадавніх особливостей будівництва.
ЖІНОЧИЙ МОНАСТИР ВОЛИНСЬКОЇ ІКОНИ БОЖОЇ МАТЕРІ
Жіночий монастир Волинської ікони Божої Матері на карті Рівненщини з’явився не так давно. У 1996 році Священний Синод прийняв рішення про його створення. І він єдиний свого роду. Адже має ймення, пов’язане з місцевими святинями. За словами архієпископа Рівненського та Острозького Варфоломія: «Рівненщина територія древньої Волині. Вона славна своєю історією, в тім числі й церковною. Волинь була ареною боротьби між православ’ям і католицизмом. Саме завдяки багатьом святим віра православна збереглася. В цьому велику роль відіграли й такі святині, як ікони Божої Матері. Одна з них Волинська ікона Божої Матері».
У травні 1996 року в с. Серники з Божого благословення, настоятелем Свято Дмитрівської церкви митрофорним протоієреєм та настоятелькою монастиря ігуменією Іуліанією (Боровець), було закладено жіночий монастир на честь Волинської ікони Божої Матері покровительки князівства Волинської Землі. Чимало її подвижників під покровительством Пресвятої Богородиці увінчались в лику святих. Тож ця обитель миру і благословення впродовж багатьох віків буде стояти в числі чудових пам’яток відродження православ’я і духовної культури нашого краю. Офіційна назва: Монастир Волинської ікони Богоматері.
Сарненської єпархії Української Православної Церкви. Понад двадцять років свята обитель в с. Серники є духовним осередком нашого краю, його найбільшою святинею, центром паломництва прочан не лише з України, а й сусідніх держав. Роки, що спливли від часу заснування монастиря, позначені великим подвижництвом сестер обителі та його настоятельниці ігумені Іуліанії. З часів свого заснування і донині монастир існує завдяки пожертвуванням на обитель та кошти, зароблені власноруч. При монастирі діє Недільна школа, де дітки вчаться Закону Божому.
Від початку заснування монастиря і його настоятелька, і всі сестри мріяли про побудову монастирського храму. В травні 2007 року за участі архієпископа Сарненського і Поліського Анатолія, було здійснено покладання у фундамент майбутнього храму Вознесіння Господнього каменю зі святими мощами священномученика и Володимира, митрополита Київського. Як свідчення цієї події, в капсулу була закладена Благословенна Грамота, яка теж урочисто закладена у фундамент майбутньої святої обителі. Це священнодійство супроводжувалося службою Божою у домовій церкві монастиря Волинської ікони Божої Матері. Після богослужіння архієпископ Анатолій освятив основу майбутнього храму. У своєму зверненні до прихожан, духовний наставник подякував за благородні наміри і щире бажання возвести цей храм, який стане духовним центром всього Поліського краю. Якої краси постав монастирський храм. Його куполи видно з усіх довкружніх сіл.
У християнськім світі прийнято розуміти, що на тій землі, щоденними молитвами прославляють Бога і шукають захисту у сил небесних, уже перебуває благословення Боже. І наш район не оминула милість Божа. Піднялись і відбудувались із руїн церкви, де правляться служби Божі, лунає слово Євангельське і віруючі люди мають змогу отримували духовну насолоду від спілкування з Богом. Одна з найбільших найбільших серед цих святинь жіночий монастир на честь Волинської ікони Божої Матері в с. Серники.
