“ЧАРІВНА” ТОЧКА ДІДА ПЕТРУКА
Розповідає наша сучасниця, родичка людини, якій були властиві надприродні здібності:
“Він лікував молитвами і травами людей і тварин. Односельців неохоче, рідко, чужим і худобі допомагав більше. Вперше допоміг, коли мені було 4 роки, хиталась на гойдалці, в результаті чого вивихнула і поламала пальця на лівій нозі.Тоді він тільки швидко замовив біль, пальця не вправляв. Потім, коли собака налякала, він допоміг. Але частіше я навідувалась до нього, бо в мене з дитинства під грудьми болів живіт. Дід жив неподалік. Він брав мою руку і великим і вказівним пальцями правої руки масажував пучку великого пальця, щось шепотів, а іноді мені здавалось, що він про щось думає, або чимось замислений, і просто стискає м’якоть пальця. Біль відступала повільно, поступово ставало легше.
Ще пригадую… Було мені вже 29 років. Захворіла на жовтяницю. Лежала в лікарні три доби. Мій організм не сприймав ніякої їжі, ніяких ліків. Навіть фізіологічний розчин через крапельницю. Повіз мене чоловік до діда-родича (двоюрідний брат мого діда по матері). Приїхали, навіть у хату не заходили, бо він сіно гріб. Літо було. Взяв він мою ліву руку, подивився і каже: “У тебе трохи жовч розійшлась. Помасажував великий палець так само, як це було в дитинстві. Сказав, що буде добре.”
Повернулась в лікарню. Чи то по дорозі назад, чи трохи пізніше, я відчула полегшення, не пам’ятаю. Але все пішло на краще”.
З розповіді Полюхович Ганни із села Серники:
“Одного разу, коли моя мати тяжко захворіла, я звернулась до діда Петрука (Полюховича Петра), щоб помолився за здоров’я хворої. Прийнявши мене, дід взяв ліву руку і уважно подивився. Сказав, що моя хвора мати вже померла. Я цьому не повірила, адже коли я йшла з хати, вона залишалась ще живою. Проте, повернувшись швидко додому, я переконалась, що слова діда були пророчими…”
Оповідь Клімович Д.М.:
“Це сталось у весняну пору року, вже в полях зеленіло жито. Одного такого дня я помітила, що порося не хоче їсти. Що тільки я йому не давала. Так продовжувалось близько тижня, тваринка зовсім знесилилась. Вирішила піти до діда Петрука. Пішла. Розповіла. Він взяв мою руку, уважно подивився, потім промовив про себе молитву. Сказав, щоб я нажала зеленого жита і дала його поросяті. Я відповіла, що вже давала, а воно не їло. Тоді дід ще раз повторив свої слова і додав, що буде їсти. І справді, порося почало їсти зелене жито, а наступного дня, ходило, як нічого і не було…”
А ось ще один випадок.
“На одній з вулиць села не один день, не один рік гралась ватажка дітей. Серед них – весела червонощока дівчинка. Та раптом одного дня, дівчинка зблідла, оніміла. Мати в розпачі побігла до діда за допомогою. А дід і каже: “Зроблено твоїй дитині на 7 років. Людина, яка робила це, не хотіла зла, вона просто звіряла, чи може вона щось зробити. От і все. А для того, щоб відробити, то ти повинна сказати на кого відробляти: на кота, на собаку, чи на когось із людей”. – “Якщо хтось побажав моїй дитині такої біди, то нехай і їй буде те саме”, – відповіла жінка.
Дід помолився, а коли жінка прийшла додому, то дізналася, що її доні набагато краще. А сусідка раптово заслабла і рівно 7 років не вставала з ліжка. Ніхто з лікарів не міг поставити діагноз. Не допомагали ніякі ліки. А на восьмий рік, сусідка, як ні в чому не бувало, встала і почала жити, як і жила колись раніше”.
Пригода четверта (записана від Полюховича С. 24.11.03 р.):
“Ця подія сталася у 90-х роках. Ми з жінкою ходили на роботу позмінно. У нас щось не велись корови. Ми їх часто міняли. І от купили на Новому селі корову. Ніби і добру, поки не розстелилася. А як привела телятко, то навіть молока йому не вистачало, на очах в’яне і так цілий тиждень. Тоді ми згадали і про діда Петрука. І жінка пішла до нього. Розповіла йому. Дід сказав: “Корову продали, а молока не віддали”. Помолився, дав якогось зілля і повернув хліб, який вона мала з собою. Сказав, щоб хліб ночував на столі у хаті і тоді дати трохи корові, а решту з’їсти самим. І все налагодиться. Ще навіть, як тільки прийшла від діда, то відразу видоїла три літри, чого до цього зовсім не було. Дід Петрук робив людям добро, він рятував людей. Такого діда вже у нас більше не буде”.
До того, що археологи знаходять пам’ятки матеріальної культури в шарах землі, ми звикли. У своїх дослідженнях ми робимо спробу шукати фрагменти інформації, якій також багато віків. Пам’ять наших людей зберігає інформаційні скарби, а наша місцевість по-своєму унікальна, бо тут переважна більшість – корінне населення. Водночас слід зауважити, що природа тут ще 40 років тому, до проведення широкомасштабних осушувальних робіт, була повноправною володаркою і господаркою. Тут тисячоліттями не порушувався природний хід подій. При такій залежності від оточуючого середовища люди навчились цінувати і зберігати речі і вікові надбання людини. Тобто, до недавнього часу тут залишалось рідкісне інформаційно-енергетичне поле і разом з ним люди, які могли діяти на його рівні.
Люди із недавнього минулого мали значно більші переваги над людьми сьогоднішніми. Вони краще звикали до складних кліматичних умов, володіли делікатною календарною ритмікою дій, використовували значно глибші знання в спілкуванні з рослинним і тваринним світом. Їхні екстрасенсорні і парапсихологічні можливості були значно вищі, аніж у наших сучасників. Ці якості зберігались, а зафіксувались в їхніх кращих нащадках – народних цілителях.
