Село Серники, розташоване у Вараському районі Рівненської області (історично – Пінський повіт, Мінська губернія), має унікальну історію, пов’язану з єврейською громадою та законодавчими обмеженнями Російської імперії.

Ця стаття розкриває історичний шлях Серників, досліджуючи демографічні особливості, вплив антиєврейського законодавства та долю місцевих жителів, спираючись на архівні документи та сучасні методи історичного аналізу, щоб зберегти пам’ять про унікальну спадщину села.

“Тимчасові правила” 1882 року: Контекст

ДОВІДКА: «Тимчасові правила»

«ТИМЧАСОВІ ПРАВИЛА» (травень 1882) – низка антиєврейських розпоряджень російського уряду, опублікованих 3 (15) травня 1882 року. Вони були розроблені на основі рекомендацій комісій, створених у серпні 1881 року в кожній губернії смуги осілості для визначення шкоди, яку нібито завдавала економічна діяльність євреїв «корінному населенню».

За «Тимчасовими правилами» євреям заборонялося:

• Поселятися в сільській місцевості;
• Набувати нерухоме майно поза межами містечок і міст, а також орендувати земельні угіддя;
• Торгувати в неділю та християнські свята.

«Тимчасові правила» позбавили засобів до існування значну кількість євреїв, основним джерелом доходу яких була дрібна торгівля в селах смуги осілості. Крім того, вони фактично звузили смугу осілості, оскільки обмежували проживання євреїв лише містами та містечками навіть у її межах. «Тимчасові правила» були обов’язковими для 15 «російських» губерній смуги осілості (але не стосувалися земель Царства Польського). До 1904 року «Тимчасові правила» поширювалися також на євреїв, які мали право проживання по всій імперії (за винятком тих, хто закінчив університети).

Нагляд за дотриманням «Тимчасових правил» покладався на поліцію, що стало джерелом постійного поліцейського тиску та вимагання щодо євреїв, які ще проживали в селах. З часом «Тимчасові правила» ставали дедалі жорсткішими. Наприклад, у 1887 році євреям, які проживали в селах до 1882 року, заборонили переселятися з одного села до іншого. У 1883 році була створена «Верховна комісія з перегляду законів про євреїв» під головуванням графа К. Палена. Після п’яти років роботи більшість членів комісії рекомендувала поступово розширити права євреїв, щоб зрівняти їх у правовому відношенні з іншими жителями держави. Однак імператор Олександр III відхилив цю пропозицію, підтримавши думку меншості в комісії, яка вимагала збереження «Тимчасових правил».

На початку XX століття «Тимчасові правила» критикували міністри внутрішніх справ Д. Сипягін і В. Плеве, які загалом були налаштовані проти євреїв. 10 травня 1903 року було ухвалено рішення дозволити євреям проживати в 101 селі, які фактично стали містечками. До початку Першої світової війни таких «сіл» налічувалося триста.

«Тимчасові правила» були скасовані в березні 1917 року Тимчасовим урядом.

“Тимчасові правила про єврейське населення” («Временные правила о еврейском населении»), введені 3 травня 1882 року за правління Олександра III, були частиною антисемітської політики Російської імперії після вбивства Олександра II. Вони обмежували права євреїв у межах смуги осілості, забороняючи:

• Поселення в сільській місцевості, якщо євреї там раніше не проживали;
• Володіння чи оренду земельних угідь поза містами;
• Торгівлю в неділю та християнські свята.

Ці правила суттєво вплинули на економічне та соціальне життя єврейських громад, зокрема в таких регіонах, як Полісся, де розташовані Серники.

Серники: Демографія та економічна роль

За переписом 1897 року в Серниках проживало 2549 осіб, із них 932 – євреї (36,5%). Єврейська громада відігравала ключову роль у торгівлі, ремісництві та дрібному підприємництві, що було типовим для містечок Полісся. Географічне розташування Серників у болотистій місцевості сприяло розвитку локальної економіки, де єврейські торговці та ремісники були важливими учасниками.

Винятки із “Тимчасових правил” та Серники

На початку ХХ століття Російська імперія надала винятки для проживання євреїв у 101 селі, які фактично функціонували як єврейські містечка. Ці винятки відображали потребу у кваліфікованих ремісниках і торговцях у регіоні.

Щодо Серників, які перебували в зоні осілості і підпадали під дію “Тимчасових правил”, прямих архівних підтверджень їх включення до переліку цих винятків поки немає. Проте значна єврейська громада та економічна роль селища могли сприяти фактичному пом’якшенню обмежень.

Значення для історії Полісся

Історія Серників демонструє складність і неоднозначність імперської політики щодо єврейських громад. Єврейська громада залишалася важливою частиною місцевої економіки, незважаючи на жорсткі законодавчі рамки. Серники є цінним прикладом для вивчення життя євреїв у сільських регіонах Полісся в умовах змінних обмежень.

Рекомендації для подальших досліджень

Для більш глибокого вивчення історії Серників рекомендується звернутися до таких джерел:

• Архівні фонди, зокрема Національний історичний архів Білорусі (НІАБ) у Мінську та Гродно, де можуть зберігатися документи Пінської повітової адміністрації, що містять відомості про місцеве єврейське населення.
• Цифрові бази даних, такі як JewishGen та Yad Vashem, які пропонують інформацію про демографію, родоводи і культурну спадщину єврейської громади.
• Польові дослідження з акцентом на археологічний пошук слідів єврейських релігійних споруд — синагог, хедерів — а також єврейських кладовищ на території Серників і навколишніх сіл.

Висновок

Серники – це приклад селища у “смузі осілості”, де за переписом 1897 року значна частка населення була єврейською. Хоча “Тимчасові правила” 1882 року наклали жорсткі обмеження на поселення євреїв у сільській місцевості, роль єврейської громади в економіці селища залишалася важливою. Вивчення Серників допомагає краще зрозуміти історію Полісся та виклики, з якими стикалися єврейські громади в Російській імперії.