Етнографічні скарби - Про село Серники

Садиба з правобережного Полісся з хатою в с.Серники, що лежить на березі річки Стубли, притоці Стиру. Перша згадка про село в літературі – 1449 рік. До реформи 1861 р. в селі були кріпаки і вільні селяни. В минулому с. Серники входило до Пінського повіту. Це територія, де здавна спільно проживали українці і білоруси, і ця спільність позначилась на народній культурі. 31921 по 1939 рік цей район був під владою панської Польщі. В 30-р. XX ст. багато уваги Поліссю приділили польські дослідники, серед них К.Мошинський та Ч.Піткевич. Зокрема, останній І досліджував Річицьке Полісся, регіон представлений у музеї садибою. Про етнографічне дослідження згаданими авторами цього регіону подаємо в цій довідці. Видатний український етнограф П.Чубинський свого часу відзначав, що населення по річці Стир називалось “пінчуками”, які є нащадками “лутичів”.
Територія заболочена, з переважно піщаними грунтами. Крім землеробства і тваринництва, населення займалося рибальством, збиранням грибів, ягід. Ще до возз’єднання українських земель тут переважало натуральне господарство.

Вітряні млини в центрі з с.Морочне. Музей народної архітектури та побуту населення України. м.Київ
Вітряні млини в центрі з с.Морочне. Музей народної архітектури та побуту населення України. м.Київ.

Для власних потреб люди ткали, шили одяг, взуття, виготовляли різні вироби з дерева, плели посуд. На час збирання етнографічних відомостей по району в с.Серниках збереглася парня (будівля для розпарювання ободів коліс). Суворі природні умови, відірваність від доріг, міст, соціальне і національне гноблення в минулому сповільнювало розвиток матеріальної і духовної культури населення краю. Тут порівняно краще збереглися релікти народного будівництва, речі старого побуту, традиційні обряди та звичаї.
Відомостей про інтер’єр селянської хати ХVIII ст. в літературі немає. До того ж, села Зарічненського району в більшості горіли під час Великої Вітчизняної війни.
До примірного плану подаємо відомості інформаторів, записані під час експедиції.
Обстежені села: Серники, Нобель, Чернини, Вовчиці Млинок, Дубчинці, Морочне, Локниця, Дубровськ, Привітівка Старі Коні, Зарічне.
У селі Серники багато прізвищ Полюхович. За розповідями населення, в часи царювання (Катерини ІІ ?) у війську служив якийсь Дмитро Полюхович. Цариця ніби полюбила його і подарувала йому землі, на яких розташовано село Серники. Від того Полюховича і пішли всі прозвища – Полюхович. У поліських селах часто зустрічаються повторення одного й того ж прізвища. Це пояснюється тим, що тут збереглися залишки колишньої сімейної общини, яка починає розпадатися лише у ХVIII ст.
Жителів сусідніх сіл серничани називали по-прізвиськах:
Вовчиці – «Півні», Дібрівськ має загальне прізвисько – «Кози», Неньковичі – «Зайці», Бродниця – «Сови», і так далі. Можливо то родові Тотеми колишніх століть.

  • Хати ні всередині, ні знадвору не білилися. Справа від дверей стояла курна піч. Освітлювалась хата світочем.
Етнографічні скарби - Про село Серники
Етнографічні скарби – Лідія Орел

Loading

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *