Ласкаво просимо!
На головну сторінку


 

Чат Полюховичів

НаписавNalench
5 грудня 2016
Допоможіть знайти родину Полюховичів Анатолія та Марини, які всиновили дівчинку Настю і проживають в с. Серники. Настю шукає її хресний тато. Контакти: Ірина Січевич - мейл: sichevichравликorlantrans.com, тел. 0674три38сім98
НаписавNalench
25 січня 2016
пишіть побажання щодо наповнення сайту...
НаписавGromokill
4 березня 2013
ребят сижу з батей перед компом батя каже що герб не повністю співпадає з оригиналом
Написавvitalik-stud
10 листопада 2012
всем привет
НаписавNalench
9 жовтня 2012
виправив проблему...
Написавeklisiast
9 жовтня 2012
почему фотки не загружаются?
НаписавNalench
13 червня 2012
rus0, в приватні повідомлення скинув...
Написавrus0
10 червня 2012
звідки що з Мозовії?
капец цікаво
сам ПОЛЮХОВИЧ але ж треба бути субєктивнивним
Написавrus0
10 червня 2012
як звязатись з Польським другом
Написавrus0
10 червня 2012
так це два сайта ?

Тільки зареєстровані відвідувачі можуть писати в чаті.
Copyright © Nalench
 
   
 

Популярні відеороліки

 
   
   
Авторизация через социальные сети (выберите сайт где зарегистрированы - введите логин и пароль):


или Старая авторизация на сайте:

логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя
 Королева Бона і дворяни-селяни Полюховичі 12-02-2016, 13:40 |
Сайт Полюховичей Королева Бона і дворяни-селяни Полюховичі
Чи замислювались ви над тим, звідки взялось ваше прізвище? Звичайно, що так. У нашій місцевості для кожного села характерні кілька типових прізвищ. Для Дібрівська, наприклад, Смаглюки, Ковтуновичі, для Вовчиць - Шваї, у Річиці розповсюджені прізвища Палій, Саган, Сьох, в Кухче - Харковець і т.п. Між іншим, про це прізвище ходить легенда, що ніби колись на цих землях було дуже мало людей, і один поміщик-землевласник поїхав на Слобожанщину, у Харківський край, закупив там дві сім'ї й оселив їх у Кухче. Так, мабуть, і вклалась у їх прізвищах географічна сутність.

Але є у нашому районі прізвища, за котрими можна простежити, повернувшись у минуле, півтисячі років назад. Бо існують збережені з тих пір документальні матеріали. Основним першоджерелом є стародавня книга "Ревизия пущ и переходов звериных в бывшем княжестве Литовском с присовокуплением грамот и привилегий на входы в пущи и на земли”. Написана вона була старостою Мстибоговським Г.Воловичем у 1559 році і перевидана Віленською археографічною комісією через 308 років.

З книги можна дізнатись про шляхетські роди землі Зарічненської. Вони ділились на три групи. До першої відносилась місцева шляхта - Горегляди, Литвиновичі, Шоломіцькі... Родоначальники другої групи прибули із різних земель Польщі — Богатки, Бруцькі, з-під Києва - Карповичі. Третя група - татарського походження - Калаури. Треба підкреслити, що шляхта була звільнена від податків. Єдиною її повинністю була лицарська служба.
I ще один рід, котрий вірою, силою, правдою, честю і відвагою заслужив дворянського звання саме на цій землі, отримавши королівське підтвердження, це - Полюховичі - одне з найрозповсюдженіших прізвищ не тільки у нас, але і сусідній Пінщині.

То були ті часи, коли панувало Велике князівство литовське. Існувало правило: “хто має землю, той мусить повнити військову службу". Хто у війську не служить, у того землю відбирають. Закон діяв на всі суспільні верстви: від князів і панів, до міщан і селян. Щоб мати більше військо, литовський уряд щедро роздавав землі для охочих послужити, осаджував нових поселенців на безлюдних просторах. “Литва воліла мати вояків, а не податників."
Тоді і з’явились перші згадки про Полюхів. Вони були осадниками із Мозовіі (Польща). Приїхали вони на наші землі в кінці XV століття (1449р.). Вважались “тягловими" селянами, тобто мали коней, волів (тягло). Отримали землі в селі Сернички, і не найкращі. Документи свідчать, що ці осадники дуже високо підняли сільське господарство. Полюхи були не тільки сумлінними господарями, а й стали нести військову службу. Адже на землі Зарічненщини і тоді проходив кордон між князівствами. “У воєнних змаганнях утривалювались границі". На великих просторах граничну лінію творили дикі непрохідні пущі, ніколи не прорубувані. А на поліських багнах все стежило, чи не йде на край воєнна небезпека. Кожна держава стерегла свої межі і не допускала, щоб сусід нарушив її “україну" (крайові землі).

Так через болота і багна в місцевості теперешнього с.Морочне, де в ХV-ХVІ ст. проходив кордон між Пінським і Столінським князівствами, була прокладена дорога з кругляків і побудований храм без жодного цвяха. У цей час у 1519 році Король Польщі Сигизмунд І подарував своїй дружині - королеві Боні - землі Кобренського, а через декілька років і Пінського князівства. Вона виявилась енергійною господинею і винахідливим адміністратором придбаних володінь. В першу чергу вона скасувала князівства і запровадила староство, ще далі додаткові прибутки, провела облік і обмір земель (волочна поміра), організувала в них фільваркові господарства, запровадила новий вид податків - чинш (орендну, грошову платню) поряд з існуючою тягловою послугою і натуральною даниною. Королева Бона за своїм походженням була племінницею відомого правителя Міланського герцогства Людовіка Сфорца на прізвисько Моро. При дворі її дядька в щасливі дні працював і творив протягом 18 років геній і титан епохи Відродження Леонардо да Вінчі. Тут їм були написані два шедеври - картина "Мадонна в скелях" (1483р.), "Тайна Вечеря" в трапезній монастиря Санта-Марія делла Грація (1495-1497р.).

Палко віруюча католичка, королева Бона, на землі Зарічненщини залишила про себе добру пам'ять. У 1524 році вона видала документ з підтвердженням про надання права Нобельському Свято-Преображенському монастирю привілеїв: право монахам ловити рибу в озері і річці Прип'ять, крім того, йому було даровано ділянку орної землі. Шанувала вона не тільки віру тутейшої землі, але і достойно оцінила честь і відвагу захисників проти зовнішніх ворогів.
Історіографія минулих держав доводила про якийсь бездуховний вакуум "тутешніх" людей Полісся. Насправді поліщуки були носіями високо- духовних цінностей. Ми вже згадували, що королева Бона відзначила привілеями православний Свято-Преображенський чоловічий монастир біля містечка Нобель. Ця святиня в 15-17ст. була культурно-освітнім осередком, “духовною фортецею" Полісся. При ньому діяла школа, де вчителями були ченці. Вони запроваджували місіонерську діяльність в сусідніх селах Кутин, Морочне, Локниця, де одночасно також були побудовані храми на кошти Пінських князів.
Монастир мав давні традиції і був заснований православними князями Пінськими, родовід яких починався від Великого князя Київського Володимира. Глибока віра по збереженню традицій як у церкві, так і в побуті, культурі свідчать про вагомий фундамент, закладений в минулому, на якому вибудовувались високодуховні цінності поліщука (див. попередній вінок тем).

І навіть прізвища родів поліської шляхти самі по собі є свідченням славетних традицій глибокої давнини. Свого часу родоводи (родословні) були предметом особливої гордості. Представники шляхетських родів гордились своїм походженням, заслугами предків, зберігали даровані грамоти королів і князів. Цей прошарок ще в кінці 19 століття складав 20 відсотків від загальної чисельності населення і брав на себе військові витрати.
Але повернемось до подій багатовікової давнини. Сталось це 27 травня 1526 року, коли польська королева Бона Сфорца, володарка Пінського староства (волості), веліла видать привілей Лук’яну Полюховичу "з братией своей рожоной", яких “от службы тягловой отпустила и наказали службой военного часу служити.."

В особливу заслугу Лук’яну (перший у зафіксованих історичних документах Полюхович) ставилась його турбота по охороні земель староства від посягань слуг Волинського (Луцького) князя Федора Чорторийського. Як дворяни (шляхта), Полюховичі мали свій герб (див. малюнок) називався він “Наленч” (на червоному полі щита - біла нашийна пов’язка зі схрещеними кінцями). Над щитом і забралом - дівчина в короні, що тримає оленячі роги. (У Польщі такий герб вважається одним із найдревніших). Своїм шляхетством Полюховичі дорожили. Вже через два роки після наданого привілею королевою Боною "У реєстрі бояр пінських опису 1528 року “ значиться: “Полюх із Серник". У списках - він серед тих, хто з'явився на військовий збір без коня і зброєносця. Коштів на це у Полюховича, певне, не вистачало. А зараз давайте звернемось до нащадків, які зберігали і передавали інформацію з уст в уста протягом десятків поколінь. За переказами Полюховича Василя Івановича, 1891 р.н. (прізвисько “Якунець"), учасника І світової війни:

"Першим поселенцем села був предок на ім'я Дмитро з трьома своїми синами, десятьма дочками. Звання в нього було воєводи. Поміщики-сусіди ненавиділи Полюховичів за хороші стосунки з королевою і за те, що королева відняла від них частину землі й дала Полюховичам більш-менш хорошу землю і водяні угіддя та сінокоси. Хизувались з дворянського звання, називали “кунделями" (condel (польск.) - дворняга)). Між Полюховичами і сусідами-дворянами точилась міжусобна боротьба. І, як наслідок, Полюховича без суда і слідства було перепроводжено під стражу, в Чорторийську фортецію-монастир Волинського князівства (Свято-Троїцький монастир знаходився на правому березі р.Стир за чотири верстви від родинного замку в містечку Чорторийськ, біля села Мала Осниця. Розібраний у 1986 році). Тільки через шість років охоронець, на прохання Полюховича, зміг доповісти, що він під стражею. Розгнівана королева наказала негайно його звільнити, а кріпості, де жили поміщики-сусіди, - зруйнувати..."

А ось щорозповідає легенда, записана від Галухи О.Д. (баба “Маринка” з села Старі Коні):
“Була цариця. У неї був полководець (коханець) на прізвище Полюхович з містечка Серник (тепер с.Серники).
Посадили його вороги в темницю секретну в невідомому городі Чортириск на Волині. Цариця послала своїх посланців старцями по світі секретно розшукувати свого полководця. Прочули, що ВІН у секретній темниці у Чорторийську. взяла «цариця своє військо, з Пінська пішла на Янов, а з Янова - на Чортирийськ. Зайшла в темницю, сказала: Одкривайте мені всі темниці». Одкрили їх, але вона не знайшла свого полководця. Потребувала вона, щоб дали план тюрми. Дали план. Біля однієї темниці стояла позначка. Вона запитала: “Що це є ?“. І їй сказали. Тоді цариця веліла розбити стіну. За тою стіною була ще одна маленька камера, де сидів Полюхович. Борода в нього була до пояса. Звільнила цариця полководця свого, забрала з собою. А Чорторийськ запалила на чотири вугли і сказала, що такого города на карті немає.

Серед пінських Полюховичів ходить ще одна легенда, чому отримали шляхетство. Королева Бона була в Серниках, один парубок з пристрастю глянув на неї. “Чево холоп?" - спитала королева (Прочитайте прізвище Полюхович з кінця і ви побачите в ньому подобу королівської фрази). Молодий чоловік сподобався володарці Полісся і за сміливість був возведений в привілейований стан.
Так це, чи, може, трохи не так, але в 1537 році королева новим привілеєм виділяє і закріплює землі в Серниках, а також підтверджує колишні привілеї“... служити нам с этой землі их отчизне, на которой отцов своих сидите..."

Вчитуючись у подальшу розповідь Василя Івановича (“Якунець”), ми дізнаємось, що без вини відбувши покарання в темниці, лицар Полюхович осліп і на волі скоро помер. Діти були безсилі відстояти землі. В часи правління імператриці Катерини звання 'дворянство“ було втрачено з причини того, що повнолітніх дітей оформляли в дворянському управлінні, платили відповідний внесок. Така формальність не була проведена. Звання втратилось. Хоча (з 1810 по 1866 рік) у вінчальних записах Свято-Дмитрівської церкви (с.Серники) в графі про походження молодого чи молодої писано ’дворянин“ і “дворянка“. А з 1874 по 1917 р.н. - “шляхта“. Звання втратилося, але ще в багатьох поколіннях відчувається і буде відчуватись малопомітний кодекс честі - шляхетський гонор. Він зустрічається навіть у побутових традиціях. За спогадом старожила с.Серники Грицевича Марка Гнатовича, 1908 р.н.: “ У 20-х роках (минулого століття) на вичурках хлопці почали грати в карти. Для дівчат такі забави вважались непристойними". Розпитайте своїх близьких - і ви стикнетеся із світом звичок давніх часів і традицій.

... Пройшли століття, час розставив все по своїх місцях. Зникли прізвища заздрісних сусідів Полюховичів, такі як Гарановські, Кудрінецькі. Дубіновичі, Серницькі. В селах сільради проживає майже 3600 чоловік. З них прізвище Полюховичів носять 2800.
Нема вже монастиря Святої Трійці біля Чорторийська, де безвинно відбував покарання легендарний лицар Лук'ян Полюхович. Нема монастиря Преображення Господнього є Ноблі, який згадувався в королівській грамоті, де слово стосувалось нового дворянина» з Серник. Зате нащадки славетного Полюховича першими в північному Поліссі збудували жіночий монастир на честь Волинської Божої Матері.
У 1499 році закінчилась династія герцогів Сфорца, через сотню років - Польських королів. А династія Полюховичів відзначить своє 500- річчя 27 травня 2026 року. Така наша історія, і мабуть, нема аналогів їй на Україні, а може, і в Європі. “Спочатку було слово" (Євангеліє). “Її королівською милостю..."

Автор: В.ПЕРУНІН, краєзнавець
2003 рік

Сайт Полюховичей Королева Бона і дворяни-селяни Полюховичі

 
Інші новини:

Розмістив: Nalench

Коментарі

Нові теми на форумі:

ТемаАвторВідповідейОстання
Шукають родину Анатолія та Марини Полюхо... Nalench 0 (301592) 18:48, 05.12.2016
Правила поведінки на форумі Nalench 0 (438) 15:47, 29.11.2016
Дід Петро Якович Полюхович Nalench 1 (7295) 14:52, 21.09.2016
Wielka rodzina i wspaniała hist... uzivis 0 (209604) 02:56, 14.02.2016
Польские корни Nalench 0 (36895) 18:31, 23.01.2016
Про сайт