Ласкаво просимо!
На головну сторінку


 

Чат Полюховичів

НаписавNalench
1 вересня 2018
НаписавNalench
5 грудня 2016
Допоможіть знайти родину Полюховичів Анатолія та Марини, які всиновили дівчинку Настю і проживають в с. Серники. Настю шукає її хресний тато. Контакти: Ірина Січевич - мейл: sichevichравликorlantrans.com, тел. 0674три38сім98
НаписавNalench
25 січня 2016
пишіть побажання щодо наповнення сайту...
НаписавGromokill
4 березня 2013
ребят сижу з батей перед компом батя каже що герб не повністю співпадає з оригиналом
Написавvitalik-stud
10 листопада 2012
всем привет
НаписавNalench
9 жовтня 2012
виправив проблему...
Написавeklisiast
9 жовтня 2012
почему фотки не загружаются?
НаписавNalench
13 червня 2012
rus0, в приватні повідомлення скинув...
Написавrus0
10 червня 2012
звідки що з Мозовії?
капец цікаво
сам ПОЛЮХОВИЧ але ж треба бути субєктивнивним
Написавrus0
10 червня 2012
як звязатись з Польським другом

Тільки зареєстровані відвідувачі можуть писати в чаті.
Copyright © Nalench
 
   
   
   
   
Авторизация через социальные сети (выберите сайт где зарегистрированы - введите логин и пароль):


или Старая авторизация на сайте:

логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя
 Трохи про рід Полюховичів, якому більше 555 літ 11-02-2016, 19:55 |
Сайт Полюховичей Трохи про рід Полюховичів, якому більше 555 літ

У одній з книжок про наш ріднокрай писано: «Місцеві жителі не прагнули віддавати дівчину заміж у чуже село. Намагалися шукати подружню пару в рідній околиці чи в одній парафії. Так велося, щоб родина знала родину, помагали дітям на новій господарці».
Всього декілька рядків. А вага і значення в часі - не одна сотня років. Це був спосіб життя. І підтвердженням нам стане у пригоді дуже рідкісна «зашифрована» легенда з уст нашої сучасниці.

Бувальщина дуже давніх часів.

“Коли ми були малими, ходили збирати в ліс чорниці. Наші мами були зайняті на роботах і відправляли нас по ягоди з бабою Параскою. Була вона маленькою, згорбленою. Щоб заохотити нас до збирання, розповідала усякі бувальщини. Особливо коли ми потомимося і хочемо додому. Запам'яталась одна з них. «Колись давно ходили молоді дівчата по ягоди і гриби. А ліси тоді були великі та густі. От одна дівчина заблудилась і не змогла вийти з лісу. А за нею підстерігав ведмідь і вкрав з собою в барлогу. Там він жив з нею, як з жінкою і породила вона дитину. Дівчина дуже хотіла втекти, але не знала дорогу і ведмідь весь час за нею стежив. Через рік дівчина почала спостерігати, куди ходить ведмідь на водопій (він протоптав туди стежку).
Прийшов час і одного разу вона забрала свою дитину і побігла до річки, де її побачили люди і забрали. Ведмідь прийшов з полювання, подивився - нема дівчини і побіг шукати, коли побачив, що вона переїжджає річку, став ревти, з розгону розбився об велике дерево». Ми були малі, все вірили, що таке може бути?.

В українській міфології є подібна рідкісна, поодинока легенда про дівчину і вужа. Вивчаючи зміст, вчені історики довели, що вона відповідає тим часам, коли слов’яни жили окремими родами і не єднались в більш племінну організацію. Тоді декілька родин становили рід, на чолі якого стояв старий за літами, чи з вибору. Тварина вуж чи ведмідь являлися захисником, покровителем роду. Як тепер кажуть тотемом - об’єктом релігійного культу. Люди того часу вірили в спільне походження і кровну спорідненість. Тому у легенді, мабуть, зашифрована подія про так звану «умичку» викрадення дівчини в чужий рід. Подібне згадується і Іпатіївському літопису про древлян «і браченя в них не биша, но умикаху у води дівица» (ст.7).

У прив’язці до часу і простору, це, можливо, одна з 65 археологічних пам’яток нашого району: поселення поблизу с.Іванчиці (середній період бронзового віку ХV-ХІІ ст. до н.е.) так званої тшцінецько-комарівської культури. Відлунням тих давніх часів є не тільки легенда, і археологічна пам’ятка.
Продовження в нашій дійсності. Згадує жителька 1970 р.н.: «Це було в 1995 році, коли моя бабуся дізналась, що я зустрічаюсь з хлопцем не з нашого села. Вона занепокоїлась і старалась застерегти мене, говорячи: «Внучка, невже ти підеш заміж в інше село? Невже тобі нехватає хлопців в своєму? Невже ти вийдеш заміж за зслопця з іншим прізвищем? Невже зміниш своє прізвище «Полюховичр на якесь чуже? Ні ти, ні твої батьки нічого не знають про його рідню, про його батьків, навіть про нього самого.

Таким чином ми підійшли ще до одної унікальності нашої місцевості, про яку дізнались і здивувались представники української діаспори у Канаді і зацікавилось київське телебачення СТБ. Це явище автохтонності (грецьке - місцевий, корінний). Автохтонне, титульне, автентичне - населення не тільки більше за своєю фізичною чисельністю, але яке зберігає свою історію, традиції, легенди, демонологію та інше. Про це друкується в нашому часописі. Відомо, що по деяких прізвищах можна визначити село, де народилась людина. Так, наприклад, у Дібрівську переважають Ковтуновичі і Смаглюки. У Вовчицях розповсюджене прізвище Швая, в Ноблі - Ходневичі, Куликовичі, в Привітівці - Кириковичі і Хомичі. Але рекордсмени в цьому переліку є Полюховичі. У селі Серники з 3600 жителів це прізвище мають 2800. Таке виняткове явище у наш динамічний час і здивувало українців з Північної Америки. Тому що там 20% жителів будь-якого населеного пункту щорічно залишають його, переїжджаючи туди, де їм краще. Тобто через кілька років практично старожилів залишаються десятки.

На наших землях Полюховичі з’явились 555 років тому. Перші згадки про них в грамотах 1449 року, які зібрані в книзі "Ревизия пущ и переходов звериных в бывшем Великом Княжестве Литовском с присовоплением грамот и привелегий на входы в пуши й земли" (В ній 240 грамот, написаних на польській, латинській і старобілоруській мовах. (Фотокопії них знаходяться у пінського журналіста В’ячеслава Ільєнкова, в них згадується про роди Горбачевських, Полховських, Калаурів та ін. - Прим.авт).

У ті часи рід Полюховичів безумовно вже ніби не мав тотема, Вони за свою службу від королеви Бони Сфорца отримали дворянське звання, привілеї і герб. Називався він «Наленч», (див. малюнок) на червоному полі щита біла нашийна пов’язка з схрещеними кінцями. (“На стрічці” - таку пов’язку піднімав списом лицар перед змаганнями насмерть і на честь дами серця. - прим.авт.). Над щитом і забралом - дівчина в короні, що тримає оленячі роги (ознака тотема). Тому у Польщі такий герб вважається одним із найдревніших. Про рід герба «Наленч» двічі згадує польський письменник Генріх Сінкевич в книзі «Хрестоносці» (стор. 9, 637).
Багато існує легенд про польську королеву з міланського герцогського роду Сфорца і представник з роду Полюховичів. Одна з них стверджує, що коли під керівництвом королеви робився канал в селі Стетичиво, поряд неї був молодий хлопець з роду Полюховичів. Шестикілометровий канал існує до наших днів, а рід Полюховичів 555 років.

Автор: В. ПЕРУНІН, Краєзнавець
лютий 2004 року


 
Інші новини:

Розмістив: Nalench

Коментарі

Додавання коментаря

Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Код:

оновити код
Введите код:


Нові теми на форумі:

ТемаАвторВідповідейОстання
Шукають родину Анатолія та Марини Полюхо... Nalench 0 (393084) 18:48, 05.12.2016
Правила поведінки на форумі Nalench 0 (854) 15:47, 29.11.2016
Дід Петро Якович Полюхович Nalench 1 (12167) 14:52, 21.09.2016
Wielka rodzina i wspaniała hist... uzivis 0 (257061) 02:56, 14.02.2016
Польские корни Nalench 0 (40269) 18:31, 23.01.2016
Про сайт