Історичний контекст події
У першій третині XVI століття землі Пінського повіту, до якого належали Серники, перебували у процесі масштабної адміністративної та поземельної реформи. 1524 року Пінське князівство перейшло у володіння королеви Бони Сфорци, дружини Сигізмунда І Старого. Королева, відома своєю прихильністю до права та суворого обліку земель, розпочала ревізію володінь.
27 травня 1526 року з’являється акт, що став точкою відліку для нової ідентичності значної частини мешканців Серників. На цей час межа між «тяглим» селянством та дрібним рицарством («боярами», «зем’янами») була досить тонкою. Грамота королеви Бони зафіксувала перехід конкретних родин — предків сучасних Полюховичів — до категорії шляхти-зем’ян. З тексту документа ми дізнаємося імена перших представників роду, які вибороли цей статус: Лук’ян Полюх Дмитрович та його рідні брати — Богдан, Гринець, Малець, Степан та Сенько. Саме вони подали «чолобитну» королеві, просячи звільнити їх від «тяглої служби» (селянських повинностей) в обмін на готовність служити «службою воєнною часу війни». Важливу роль у цій події відіграв пінський староста Іван Михайлович, який особисто засвідчив вірність Лук’яна Полюха у справі охорони державних кордонів від зазіхань князя Чорторийського».
Значення події для Серників та роду
Для історії Серників цей документ є фундаментом соціального устрою села на наступні чотириста років. Саме він започаткував унікальний феномен «шляхетського гнізда», де сусіди могли належати до різних станів: одні залишалися селянами, інші ж ставали повноправними суб’єктами земського права.
Для роду Полюховичів 27 травня 1526 року є юридичною датою народження їхньої шляхетської гідності. Документ надав роду право на герб, власну печатку та, що найважливіше, право власності на землю («отчину»), яка раніше вважалася державною. Цей документ не просто змінив стан роду, а надав йому конкретні економічні та соціальні свободи. Королева Бона офіційно зарахувала Полюховичів до «боярства пінського», звільнивши їх від сплати поплатів (податків) та підтвердивши їхнє право на «отчизну» (спадкову землю). Грамота стала своєрідною «охоронною розпискою» роду на століття вперед.
Історичне джерело
У вивченні цього документа важливо чітко розрізняти рівні його побутування:
- Оригінальний акт (1526 р.): Жалувана грамота на пергаменті, видана у Кракові 27 травня 1526 року. Написана писарем Петром староукраїнським скорописом. Містить автограф королеви Бони Сфорци та червону сургучеву печатку з її гербом, скріплену спеціальним шнуром (булою). Це первинне джерело, яке дивом уникло вогню та грабунків протягом століть.
- Доповнення: Завдяки дослідженню в ультрафіолетових променях (ННДРЦУ, 2004 р.) вдалося повністю відновити вицвілий текст і встановити імена адресатів: Лук’ян Полюх Дмитрович та його брати Богдан, Гринець, Малець, Степан та Сенько.
- Ревізійні описи (XVI–XVIII ст.): Дані грамоти неодноразово вносилися до пізніших переписів Пінського повіту. Зокрема, на правому полі документа зберігся запис 1790 року польською мовою, який пояснює зміст грамоти. це свідчить про те, що документ активно використовувався родом для підтвердження прав навіть наприкінці XVIII століття.
- Публікація XIX ст.: У період масової перевірки дворянських прав багато актів Пінщини було опубліковано у виданнях «Віленської археографічної комісії». Довгий час саме ці публікації були єдиним джерелом для істориків, доки не було знайдено та ідентифіковано оригінал.
- Краєзнавча традиція: Протягом століть документ фізично зберігався в родині (передавався як найбільша святиня). У книзі Пепе П’ясецького згадується, що ці грамоти бачили в Серниках ще перед Другою світовою війною. Це унікальний приклад неперервної приватної архівації шляхетських прав протягом понад 420 років.
- Сучасний статус та наукова реставрація: З 1950 року оригінал зберігається у фондах Рівненського обласного краєзнавчого музею (РОКМ). У 2004 році документ пройшов фундаментальну наукову реставрацію (реставратор О. В. Шмідт). Було усунуто деформації (грамота була складена вчетверо), проведено очищення пергаменту та підклейку розривів японським папером. Сьогодні це не просто «легенда», а офіційний музейний об’єкт із повним науковим описом та підтвердженою автентичністю.
Скани документу надав Ted Polyuhovich
Уточнення: Хоча ми називаємо цю подію «народженням шляхти», важливо розуміти, що фактично рід міг володіти землями й раніше, проте саме акт (грамота) 1526 року надав цим правам загальнодержавного юридичного визнання в межах Корони та Литовського статуту.
